25.09.2020

Судова реформа: перемоги і проблеми

Автор:
Илья Федосеев

Розмови про судову реформу в Україні ведуться вже не перший рік, а це вірна ознака того, що сама вона йде не дуже успішно. Якщо б реформа відбувалася нормальним темпом, то не було б про що говорити . Ще Михайло Бахтін точно помітив: гасло «Зробимо місто чистим!» означає, що зараз місто – брудне.

Між тим, «Концепція судово-правової реформи» була прийнята Верховною Радою ще на зорі української незалежності – 28 квітня 1992 року. Відомий юрист, суддя Конституційного Суду України, професор, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Василь Німченко, висловив суть цього документа:

«Концепцією були визначені принципи проведення реформи. Вони закріплені у чинній Конституції України як принципи територіальності і спеціалізації при створенні системи судів. На виконання приписів Конституції України у 2001 році був прийнятий пакет законів, який чинне законодавство доповнило внесеними доповненнями і змінами, що стосуються усієї сфери діяльності судових органів («мала судова реформа»). 7 лютого 2002 року Верховна Рада прийняла новий Закон України «Про судоустрій України».

Інакше кажучи, передбачався відхід від радянських судових стандартів і наближення до стандартів європейських, а також максимальна дебюрократизація судочинства.

Нагадаємо, мова йде про події 1992 року. Діти, народжені в тому році, зараз не просто дорослі – у багатьох з них і власні діти вже ходять в школу. А тема судової реформи продовжує залишатися актуальною. Чому?

Справа в тому, що і за Кравчука, і за Кучми, і за Ющенка, і за  Януковича про це куди більше говорили, а також займалися ним. Для політиків діяло правило: «Не про що говорити – говори про судову реформу» (хоча існував і варіант «говори про мовне питання»).

Поштовх процесу (скажімо відвертіше – стусан) дала Революція Гідності. Після неї було вже неможливо стояти на місці.

Петро Порошенко заговорив про це на другому році свого президентства, восени 2015 року.

«Після рішення Конституційної комісії я запропоную детальне і ретельне обговорення цього рішення перед тим, як я буду його підписувати і направляти у Верховну Раду».

За словами президента, необхідно виділити достатньо часу для інформування суспільства і обговорення змін до Конституції в частині проведення судової реформи.

Він попросив Конституційну комісію направити проект змін до Конституції Венеціанської комісії, щоб європейські фахівці оцінили, наскільки враховані її рекомендації щодо адаптації українського законодавства до європейського.

Порошенко вважає, що «український народ чекає від цих змін до Конституції абсолютно рішуче оновленої судової гілки влади».

Що ж часу, як і просив Петро Олексійович, було виділено достатньо – більше трьох років. За цей термін і справді були досягнуті певні результати, але їх важко назвати вражаючими.

Суть реформи, власне, полягає у звільненні судової системи від горезвісного «телефонного права». Ця задача ще раніше, в липні 2014 року (тобто майже відразу, як Порошенко очолив державу), було доручено заступнику глави Адміністрації президента Олексію Філатову. «Він виступав координатором Ради з питань судової реформи – консультативно-дорадчого органу при президентові України. До його складу увійшли міністри, голови судів, юристи, правозахисники, науковці, громадські діячі», – повідомляє Вікіпедія.

І тоді ж, коли була виголошена вищевикладена промова Порошенко, пішла розмова про зміни до Конституції:«Проект змін до Конституції України в частині проведення судової реформи буде запропоновано для обговорення в суспільстві.

Про це президент України Петро Порошенко заявив на засіданні Конституційної комісії, пише УНІАН.

Не можна сказати, що з осені 2015 року не було зроблено ніяких кроків у цьому напрямку. Вони були. Зокрема, 2 червня 2016 року Верховна Рада прийняла закон, згідно з яким на зміну Вищій раді юстиції прийшла Вища рада правосуддя, що володіла більш широкими повноваженнями (наприклад, вона  отримала право зміщувати суддів або переводити їх на інше місце).

Тим же законом віковий ценз для зайняття суддівської посади піднімався з 25 років до 30, але водночас скасовувалося вимога останні 10 років безперервно проживати на території України. Останній пункт відіграв особливо важливу роль, адже він дозволив призначати суддями недавніх іноземців – незалежних людей, не пов’язаних ні з якими українськими олігархічними кланами.

У цьому ж дусі спрацював і сам факт створення Вищої ради правосуддя. Тепер саме цей орган, що складається з 21 члена, які не мають відношення ні до яких політичних сил, повинен був призначати суддів. Твердо фіксувався принцип: «Політика – окремо, правосуддя – окремо».

Спрощення судової системи мало ще один важливий елемент – ліквідацію вищих спеціалізованих судів. Нова судова система чітко поділялася на три рівні: місцеві суди та окружні – апеляційні суди – Верховний суд. Така система все більше наближала українське правосуддя до європейських стандартів.

Однак потім справа не те щоб зупинилася, але пішла значно повільніше. Зокрема, суперечливим стало створення Антикорупційного суду. Хоча законопроект про нього був підготовано тодішнім міністром юстиції Павлом Петренко ще в грудні 2016 року, сам закон набув чинності лише після підписання президентом Петром Порошенком 26 червня 2018 року. А на практиці суд запрацював лише у травні 2019 року, тобто буквально в останні дні президентської каденції Петра Олексійовича.

Причина такої тяганини зрозуміла, і полягає вона в процедурі призначення суддів: чи повинні в ній брати участь іноземні експерти? Українська Феміда (яка, що вже гріха таїти, є частиною загальної корупційної системи) ні в яку не хотіла пускати сторонніх на свою територію. Однак у підсумку опір все ж вдалося подолати.

Слід сказати, що у світі в цілому високо оцінюють результати нашої судової реформи – іноді, схоже, навіть надмірно високо. Так, наприклад, влітку 2018 року голова Венеціанської комісії Джанні Букіккіо розсипався в похвалах:

«Українське суспільство зробило вибір на шляху становлення України, в якій діє верховенство права. Українське суспільство зробило вибір реформувати судову систему в якості відправної точки реального прогресу в найближчому майбутньому… Вперше цей процес пройшов без політичного впливу як з боку президента, так і з боку Верховної Ради. Це можна порівняти з революцією Коперніка».

Однак після того, як в Україні змінився президент, ентузіазм у Венеціанській комісії дещо знизився. Ось що повідомлялося зовсім недавно, на початку грудня:

«Експерти з конституційного права Венеціанської комісії дійшли до висновоку, що деякі зміни в законодавстві України щодо Верховного суду і органів суддівського управління, які вводять ряд радикальних змін в судову систему, викликають глибоку стурбованість», – заявили у комісії.

Зокрема, на думку експертів, ряд норм прийнятих 16 жовтня 2019 року Закону “Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” і деяких законів України щодо діяльності органів суддівського управління” становлять загрозу стабільності та незалежності в цій сфері”.

“Що стосується запропонованих Президентом Зеленським змін, то, на думку Венеціанської Комісії “вони є передчасними, оскільки впроваджуються у важливий період оцінки всіх суддів першої та апеляційної інстанцій, а […] результатом звільнення членів ВККС 7 листопада 2019 є повне зупинення процедур призначення суддів місцевих та апеляційних судів, що викликає глибоке занепокоєння”.

Також у Венеціанській комісії виникли заперечення щодо скорочення кількості суддів Верховного Суду. “Скорочення кількості суддів призведе до ще більшої затримки розгляду справ і поставить під загрозу функціонування Верховного Суду. Незважаючи на велике навантаження (близько 70 000 справ), Верховний Суд буде не в змозі приймати належним чином обґрунтовані судові рішення протягом розумного строку, що суперечить статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод”, – йдеться в проекті Висновку Венеціанської комісії. У цьому контексті Комісія також застерігає Україну в тому, що повторне реформування після виборів є сигналом як для суддів, так і для громадськості, що “перебування суддів на посадах залежить від волі більшості у парламенті. Це створює очевидну загрозу незалежності суддів і ролі судової влади у світлі статті 6 Конвенції”, – переконані експерти Комісії”, – повідомляє інший джерело.

Що ж, цього слід було очікувати.  Зараз одна політична сила контролює і Верховну Раду, і уряд, а очолює цю силу президент країни (зауважте, я зовсім не кажу, що це погано – всього лише констатую факт).  Судова система, при всій своїй недосконалості  і корумпованості, залишається єдиним відносно незалежним елементом української держави.  Було б дивно, якби названа сила не спробувала взяти її під свій контроль.  І точно так само дивно було б, якби нашим європейським друзям це сподобалося.

 Підводячи підсумки, можна сказати: судова реформа в Україні – не фікція, вона дійсно йде.  Далеко не так швидко і не так добре, як могла б, але йде.  Джанні Букіккіо, звичайно, нам сильно лестив – з революцією Коперника ніякого порівняння немає.  Однак деякі кроки до успіху зроблені.  Втім, за майже три десятиліття їх можна було б зробити і більше.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *